|
|
Моєму місту 1000 роківКоротка історія нашого міста Досліджені пам’ятки стародавніх культур дають змогу говорити про заселення цієї території від періоду кам’яного віку. Бориспіль постав на місці древнього укріпленого городища у верхів'ях річки Альти - літописного Летчу, що виконував захисну функцію на підступах до Києва з південного сходу. Укріплення було і місцем першого привалу київських князів під час їхніх походів на лівий берег Дніпра проти кочівників. Неодноразові згадки про Летч маємо під 1015 - 1154 роками. Сучасну назву міста пов’язано з іменем князя Бориса, сина великого князя Володимира Святославича. 1015 року Борис загинув на Альті в братовбивчій війні. 1117р.Володимир Мономах побудував на місці загибелі Бориса кам'яну церкву (храм на крові), відому в історії як Летська божниця. У 1239 році Летч зруйнований і спалений монголо-татарами - втратив свою головну функцію форпосту. Життя в ньому відновилося лише у 2-й поло вині ХІІІ ст. У ХІV ст. Бориспільська земля входить до складу Великого Князівства Литовського. Колирозпочався процес роздачі земель «служилим людям», «Земля Полукнязівська» (більша частина сучасного Бориспільського району) була «пожалувана» королівському толмачу (перекладачу) Солтану Албеєвичу . Він продав її Київському Пустинно-Микільському монастирю. Монахи володіли Борисполем до кінця ХVІ ст. Ймовірно, вони і назвали містоіменем Бориса. У 2-й пол. ХVІ ст. Бориспіль опиняється під владою Речі Посполитої. 1590 року згадується в документах як містечко, що його польський король подарував Войтеху Чановицькому, гетьману Запорозьких низових козаків. 1596р Бориспіль відібраний у Чановицького на користь «королівського столу» і пізніше пожалуваний магнату Жолкевському (за придушення повстання С.Наливайка). Родина Жолкевських володіла Борисполем до 1648 року (з 1620 р. - дочка Жолкевського, Софія Данилович). З перемогою українців у визвольній війнн 1648 - 1654рр. Бориспіль стає сотенним містечком Переяславського полку. За реєстром 1649 року в Бориспільській сотні налічувалося 194 чол. Містечко кілька разів зазнавало жахливих спустошень і руйнувань.1630 р. Бориспіль був спалений повстанцями Тараса Федоровича (Трясила), 1658р. був винищений і спалений за наказом воєводи Шереметьєва. Але поступово відроджується,відновлюється економічне і культурне життя міста. Вже наприкінці ХVІІ ст. Бориспіль стає досить великим містечком з кількома вулицями, двома брамами – Київською і Переяславською. Укріплення і вали у Борисполя доводилося утримувати в належному порядку ще й наприкінці ХVІІ ст, оскільки все ще існувала загроза нападу татар. Розвитокі розбудова міста позначилися храмовим будівництвом. Відомо, що у Борисполі було 5 православних храмів, 4 з них згадуються у документах ХVІІ ст. У ХVІІІ ст. Бориспіль перетворюється на значний економічний центр, набуває значення торгового осередку. Цьому сприяло і те, що тут пролягав шлях Київ – Полтава. У1752р. Бориспіль стає власністю родини Київського полковника Ю. Дарагана і переходить у підпорядкування Київського полку. У ХІХ ст. Бориспіль – велике торгове містечко з п’ятьма тисячами жителів – волосний центр Переяславського повіту Полтавської губернії (з 1802). У місті - 3 парафіяльні школи, поштова станція, відома ще з ХVІІІ ст. 1842 р відкрите початкове народне училище длядержавних селян. «Місто має влаштовані ряди лавок, щотижневі багатолюдні базари і три ярмарки сільських виробів: Сиропусний, Петропавлівський і Євстафіївський. Особливо великий торг ведеться селянським взуттям, виробництвом якого жителі Борисполя виключно займаються». На початку ХХ ст. Бориспіль – велике торгове містечко Переяславського повіту Полтавської губернії, яке мало понад 10 тис. жителів. У місті діяло 5 православних храмів, два єврейських молитовних будинки, богодільня. Місто мало значний базар (64 лавки), чотири ярмарки, п’ятдесят крамниць. З промислових підприємств було понад 40 вітряків, 18 кузень і слюсарень, маслобійня, невелика цегельня, паровий млин. Тут функціонували початкове земське училище, 2 церковно-парафіяльні школи , 4 приватних училища. У жовтні 1904р. відкрилася чотирирічна сільськогосподарська земська школа. 1909 р. - міське чотирикласне початкове змішане училище, переведене через 4 роки на вище початкове. У роки Громад 1921 р. встановлено радянську владу, того ж року Бориспіль увійшов до складу Київської губернії, 1923 р став центром району. Голодомор 1932-33 рр., що знекровив і спустошив Україну , забрав і сотні бориспільських життів. Книшове кладовище – місце вічного спочинку багатьох сотень замучених голодною смертю людей. Слідом за тим страшна хвиля сталінських репресій кінця 30-х рр. викосила цвіт української нації. Жертвами репресій стали близько трьохсот найталановитіших, найсвідоміших бориспільців. У роки Великої Вітчизняної війни Бориспіль два роки був в окупації(вересень 1941 – вересень 1943). За цей час фашисти вбили 497 громадян, понад 5 тис. чол.. вивезли до Німеччини. Було зруйновано Книшове кладовище, місце вічного спочинку Павла Платоновича Чубинського, автора слів Державного Гімну України. Бориспіль був спалений фашистами, лише 5-та частина будинків вціліла після порядкування карателів у місті. Одразу після визволення почалися відбудовчі роботи. Як свідчать документи, відбудову господарств було завершено у 1950 році. 50-60-ті роки стали роками зростання промислового потенціалу міста. 1959 року було прийняте рішення про організацію на базі військового аеродрому аеропорту цивільно-повітряного флоту «Київ» (нині аеропорт «Бориспіль»), що вже понад 50-т років є головними повітряними воротами України. У 70-х роках Бориспіль почав інтенсивно розбудовуватися, з'явилися перші багатоповерхівки. 1991 рік став переломним не лише для держави в цілому, але й для кожного громадянина України. Із здобуттям Незалежності започатковано курс ринкових реформ. Вже в 2000 році в Борисполі було зареєстровано 637 підприємств різних форм власності. Промисловий комплекс міста і тепер зберігає динамічну тенденцію розвитку, основою якої є створення відповідних умов до залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій,організація нових виробництв, розширення діючих підприємств та виведення їх на нові потужності.
Михайло Васильович Хравінніков Майстер різьби по дереву Народився 1950 року в м. Заган (Польща) у родині військо службовця. 1954 року сім’я переїздить в Україну, у м. Гостомель, де проходив службу батько. У Борисполі – з 1959 року. Навчався у ЗОШ №5 (нині Школа лінгвістики). Вже по закінченні школи захопився чеканкою по металу. Згодом почав поєднувати чеканку з деревом. Виходили чудові роботи. 1989 року закінчив Заочний народний університет мистецтв, відділення образотворчого мистецтва. Різьбою по дереву почав займатися вже у зрілому віці. Роботи майстра, що завжди викликають велике зацікавлення та захоплення, неодноразово експонувалися на обласних виставках. Багато їх у приватних колекціях, є роботи Михайла Васильовича й у колекції Бориспільського музею.
Михайло Миколайович Батрукеєв Майстер різьби по дереву
Народився 3 січня 1939 року в Новосибірській області у селянській родині, де, окрім нього, було ще 5 дітей. Дуже рано почав малювати. «До 10 років змальовував усі картинки, які потрапляли на очі.» На прохання друзів та однокласників створював їхні портрети. Брав участь в оформленні школи до усіх свят. Коли йому ще не виповнилося й 16 років, написав портрет матері, який шанобливо зберігається у родині й донині. Під час служби в армії теж малював, оформляв Ленінську кімнату. У Борисполі – з 1954 року. Працював у художній майстерні при побут комбінаті, яку згодом очолював. Пропрацював там до 1979 року. У цей період захопився ще й гравіруванням. У 80-і роки почав працювати з бориспільським різьбярем Василем Каменєвим, який і запропонував спробувати себе у роботі з деревом. У кооперативі «Майстер» при Кийлівському лісгоспі виготовляли вивіски для сільрад, дитячі майданчики, для яких майстер різьбив фігурки казкових героїв. У Бориспільському міському парку культури та відпочинку і до сьогодні стоять дві фігури, виготовлені митцем. «Ось уже 15 років, як вирізаю що душа забажає, - розповів Михайло Миколайович кореспондентові газети «Форум-Експрес», - Працюю над мисливською тематикою. Є кілька картин… Вирізаю декоративно-побутовий посуд, дерев’яні чашки. Але для себе головною обрав козацьку тематику.. Зараз я все роблю із власного бажання – як лягло на душу, так і пішов творити…»
Пильнєв Сергій Іванович Художник Народився у 1960р. на Середньому Уралі під Єкатеринбургом - Містечко Полевское. У 1970 сім’я переїхала в Бориспіль. Здобував художню освіту в студіях Борисполя, Києва та Миколаєва. 1979 закінчив архітектурно-будівельний технікум у м. Києві. 2007 р. закінчив Київський Інститут дизайну за спеціальністю "ландшафтний дизайн". Мав дві персональні виcтавки в м. Бориспіль. Працює керівником студії образотворчого мистецтва Ценру технічної творчості "Евріка".
Микола Чубатюк Художник У 1996 році закінчив Педагогічний Університет ім. К. Д. Ушинського м. Одеса, художньо-графічний ф-тет. по спеціальності образотворче мистецтво, креслення, худ. праця.
Калина. Микола Чубатюк. Полотно. Олія. 60H50
Комсомольське озеро. Микола Чубатюк. Полотно. Олія. 75H50
Комсомольське озеро. Зима. Микола Чубатюк. Полотно. Олія. 75H50
Аcрор Мурадов
Художник
Участник міжнародних та всеукраїнських виставок. Роботи знаходяться в приватних колекціях в Україні та за кордоном. (Росія, Польща, Греція, Італія, Іспанія, Англія, Німеччина, Франція, Ізраїль, Канада, США).
"Політ білої ворони". Асрор Мурадов. Полотно. Олія. 100H80
"Спрямування". Асрор Мурадов. Полотно. Олія. 128,5H98
"Дорога до храму". Асрор Мурадов. Полотно. Олія. 109Н114
Чубинський Павло Платонович
Боровко Микола Маркіянович
Миронова Єлизавета Федорівна Народна майстриня декоративного розпису, член Спілки художників України. У 1963 вперше взяла участь у Республіканській виставці. Потім були виставки в Києві, багатьох містах колишнього Союзу, представляла Україну в Угорщині, Канаді, Чехії, США, Бельгії, Хорватії, Кубі та Японії. Єлизавета Миронова брала участь у створенні декорацій до фільму "Ніч на Івана Купала", виконала художнє оформлення кафе "Курені" в Києві, ресторану "Козачий дозор" у Запоріжжі та ресторану в московському готелі "Україна", також Єлизавета Федорівна ілюструвала книги для дітей. У 1967 працювала в Будинку творчості художників «Седнів» біля Чернігова. Міжнародні виставки в яких брала участь Миронова Єлизавета Федорівна: • Виставка українського народного мистецтва - 1963 в Угорщині; • Всесвітня виставка - ЕКСПО - 1967 в Канаді; • Виставка українського народного мистецтва - 1970 в США; • Міжнародна виставка - 1972 у Канаді та Монреалі; • Міжнародна виставка - 1976 у США; • Міжнародна виставка - 1976 у Бельгії. Померла Єлизавета Миронова в 2010 році. Кущ Василь Миколайович
Іван Васильович Приходько
Народився 17 вересня 1939 року в селі Дударків Київської області.
1972 — дотепер керівник студії народного розпису, с.Дударків, Київська область Керівник Студії народного розпису «Диво калинове», с.Велика Олександрівка, Київська область Керівник Студії народного мистецтва «Оранта», Національний технічний університет, Київ Нагороди 2008 — Отримав Київську обласну премію в галузі народного мистецтва імені Петра Верни. 2002 — Заслужений майстер народної творчості України 1999 — Лауреат премії ім. Катерини Білокур 1994 — Лауреат премії ім. Павла Чубинського Виставки Твори знаходься у колекціях Державного музею народно-декоративного мистецтва України, Музеї дитячої іграшки (Київ), Державному Музеї Івана Гончара, а також у приватних колекціях.
Внесок письменників-краян у літературний процес в Україні
Література – це мистецтво слова, в якому, як у дзеркалі, відбивається духовних світ людини, а відтак і цілих народів, знаходять художнє відображення загальнолюдські цінності. В українському слові – тисячолітній досвід нашого багатостраждального народу. Літературна Бориспільщина – це ряд блискучих імен: Івана Некрашевича, Тараса Шевченка, Павла Чубинського, Павла Тичини, Шолом-Алейхема – які стали класиками світової літератури та збагатили її своєю найкращою спадщиною Візьмемо постать нашого земляка Павла Платоновича Чубинського (1839-1884) – його пісня «Ще не вмерла України і слава, і воля…», написана у 1862 р. і покладена на музику через рік композитором-галичанином М.М.Вербицьким, вперше прозвучала як славень України під куполом Верховної Ради 5 грудня 1991 року – після не одного десятка літ заборони. Навіть написання одного Гімну могло увіковічити ім’я нашого земляка. Та нині його знають у світі як етнографа й фольклориста, економіста й статиста, вченого й юриста, письменника й громадського діяча, народознавця. Блискуче проведена експедиція в Південно-Західний край (1869 р.) зробило ім’я Чубинського відомим і авторитетним в офіційних наукових колах. Результатом цієї широкомасштабної експедиції стали «Праці етнографо-статистичної експедиції в Південно-Західний край» у семи томах (у 9-ти книгах), де зібрані, досліджені і популяризовані фольклорні, історичні, етнографічні та археологічні пам’ятки на території України, де відображений багатогранний духовний світ українського народу, його світогляд. Окрім етнографічних та фольклорних матеріалів Чубинський залишив і поетичну спадщину. У 1871р. вийшла його невелика поетична збірка «Сопілка Павлуся». У ній всього 20 творів – оригінальні поезії і переклади. За своїми життєвими і науковими працями він був і залишається взірцем служіння Вітчизні. Наряду із класиками наш край прославили такі сучасні письменники-краяни, як Микола Карпенко, Петро Засенко, Василь Швець, Іван Чумак, Микола Сайко, Микола Видиш, Сергій Жигалко, Борис Мамайсур, Галина Кирпа, Іван Солдатенко, Олекса Засенко, Федір Кислий, Олесь Бердник, Микола Боровко, Микола Шостак, Леонід Фастовець та цілий ряд інших. Наприклад, ім’я Олеся Бердника (Олександра Павловича Бердника) (1926-2003) – відоме в літературних колах як письменника-фантаста не тільки в минулі, але й нинішні часи. Його творами «Поза часом і простором», «Стріла часу», «Серце Всесвіту», «Сини Світовида», «З далеких планет» та іншими – зачитуються і сьогоденні читачі. Народився на Херсонщині у 1927 р., але доля закинула в наш край: деякий час жив у Кийлові, працював у Бориспільській районній газеті, в обласних газетах України. Учасник Великої Вітчизняної війни, один з небагатьох, хто відкрито виступав проти радянської тоталітарної системи, за що й був ув’язненим на багато років. Також, яскравими гранями виблискує мудре, щире й правдиве слово поета - земляка, члена Національної спілки письменників України, журналіста Миколи Івановича Карпенка (1925-2007) – його творчість соціальна й актуальна. Він – автор багатьох поетичних і прозових збірок. Головною темою лірично-філософських творів Миколи Карпенка було буремне життя з усіма турботами, мріями та сподіваннями. Він був і залишиться лагідним, сердечним, по-справжньому інтелігентним. Завжди служив іншим, допомагаючи у різних життєвих ситуаціях, завжди був у вирії подій, пишучи за покликом душі. Ми не можемо не пишатися тим, що маємо на терені краю сучасного українського поета з Божого благословення Миколу Маркіяновича Боровка (1948р.н.) - постать творчу і знану, педагога і за дипломом, і за своєю сутністю. Поява його віршів у формі ронделя наприкінці ХХ – ХХІ століть була несподіваною та особливою: автор зміг наповнити вишукану класичну форму ронделя змістом життя сучасників. До речі, Микола Маркіянович - єдиний письменник на Україні, хто подарував книгу ронделів. І хіба не відрадно, що саме про нашого земляка сказано: «…відстань української літератури до вершин світового визнання стала коротшою саме завдяки ронделям Миколи Боровка, який постає глибоким ліриком». Микола Маркіянович Боровко – лауреат літературної премії Андрія Малишка, член Національної спілки письменників України. Взагалі, літературна спадщина наших письменників-краян – це творча скарбниця знань про рідний народ, про його мрії, ідеали, світогляди, про його самі щирі думки, найліпші почуття, бажання. Це благодатний матеріал для виховання підростаючого покоління, пробудження в ньому національної свідомості, високої духовності, культури, честі і гордості за свій народ, рідну землю, історію. Тому вивчення творів цих письменників має надзвичайно велике пізнавальне, виховне значення. Адже пізнання навколишнього світу, розуміння взаємозв’язку вселюдських і космічних законів починається саме з рідного краю. Таким чином, внесок письменників Бориспільщини в літературний процес на Україні важливий та значимий своїми талановитими здобутками. Люди різних професій, а за покликанням душі – митці слова, вони оспівують мальовничу й розмаїту природу малої Батьківщини – свого району, міста, села, вулиці, будинку. Відверто пишуть про батьків і земляків, спогади про війну, Чорнобиль… тощо. Бо знають, що любов до Батьківщини великої починається зі щирого вшанування Батьківщини малої - місця, де народилися, зробили перші кроки, навчалися, мужніли, закохувались, створювали сім’ї, отримували перші життєві уроки й оцінки. В своїх творах письменники-краяни виражають себе, реалізуючи духовну свободу – свободу власного вибору, слова, позиції, почуттів, стилю. Вони – славетні творці слова, які наділені даром ясновидців, можуть своєю уявою переміщатися в часі та просторі, на основі історичних джерел відтворювати реалії сивої давнини, осмислювати час прийдешній.
|
янської війни Бориспіль знову зазнав жорстоких руйнувань. Більшовики потопили в крові повстання 1920 року, багатьох бориспільців розстріляли, а місто спалили.
Народився у 1961 році. У 1989 році закінчив художнє училище. 
Народився в м. Борисполі у небагатій дворянській сім’ї. Навчався в Київській 2-й гімназії, потім – у Петербурзькому університеті, юридичний факультет якого закінчив у 1861 році. Ще за студентських років Чубинський відзначався громадсько-політичною активністю та великим інтересом до етнографічної роботи. Павло Платонович був постійним учасником студентських сходок, викладав у двох недільних школах на робітничих околицях Петербурга, мав тісний зв`язок з колом української ліберальної інтелігенції: П.Кулішем, М.Костомаровим, етнографом А.Свидницьким, Т.Рильським та ін. 
Народився 13 травня 1948 року в с. Борщеві Баришівського району на Київщині. Живе і працює в м. Борисполі. Почав друкуватися з 1968 року. Перша збірка - "Березень планети" - вийшла в 1978 році. Потім побачили світ книжки "Земні турботи" (1987 р.), "На межі літа" (1990 р.), "Хатнище" (1992 р.), "Ронделі" (1994 р.), "Трубіж" (1996 р.), "Сповідь" (1997 р.), "Різдво весни" (2003 р.), "Квіти мойого саду" (2006 р.), Вибрані твори у 2-х томах: "Хатнище Боянового роду", "Ронделі" (2007 р.), "Крізь мене Альта протіка" (2008 р.), "Пергаменти літа" (2008 р.), "Галактика очей" (2012 р.). Микола Боровко лауреат обласної літературної премії ім. О. Бойченка 1979 р. Заслужений працівник освіти України. Кавалер відзнаки Президента України - ордена "За заслуги" ІІІ ступеня. Лауреат літературної премії Андрія Малишка, член Національної спілки письменників.
Єлизавета Федорівна народилася 27 вересня 1929 в селі Сошників, Бориспільського району. Першою вчителькою Єлизавети була її мати, надзвичайно обдарована жінка. У важкі роки окупації будучи дівчинкою Єлизавета Миронова робила хустки з домотканого полотна, розписувала їх власноруч фарбами, виготовленими з різних рослин. У повоєнні роки розписувала рушники, писала картини, зображуючи сцени народних свят, фольклорні сюжети і квіти.
• Виставка українського народного мистецтва - 1968 і в 1972 році в Чехословаччині;
Народився у 1941 р. в с. Лебедин Бориспільського району. У 1971 р. закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова. Працював у видавництві "Радянська школа", в журналі "Барвінок". У доробку художника живописні та графічні твори, ілюстрації до книг. Його роботи знаходяться в Міністерстві культури України, у Музеї історії м. Києва, приватних колекціях та державних установах України. Багато творів придбано шанувальниками мистецтва за кордоном. В.М. Кущ - учасник багатьох виставок, що відбувалися у м. Києві, містах України, а також за кордоном. Персональні та групові виставки: 2992 р. - м. Нюрнберг (Німеччина), 1993 р. - м. Київ (клуб СБУ), 1997 р. - м. Київ (Музей історії Києва), 2000 р. - м. Переяслав-Хмельницький.
майстер декоративного розпису, народної іграшки та скульптури. Вирізає з дерева та розписує янголів-охоронців, пташок, різних істот. На полотні малює казкових тварин усіх кольорів веселки.
Народний майстер щорічно бере участь у ярмарках та фестивалях.
